Інерційна котушка

Інерційні котушки мають просту і невибагливою конструкцією. З'явилися раніше всіх інших котушок. У спиннинговую варіанті виконання вимагає деякого тренування перед використанням у зв'язку з тим, що для уникнення перебігаючи волосіні і, як наслідок, утворення так званої "бороди", барабан котушки потрібно пригальмовувати при закиданні. Раніше були широко поширені на території Радянського Союзу, в який - то момент практично повсюдно вийшли з ужитку. В даний час до них знову спостерігається інтерес з боку любителів лову в проводку і спінінгістів, що освоїли специфічну техніку закидання. Одним із суттєвих недоліків класичної інерційної котушки була практично повна неможливість закидати легкі приманки, нормальні закидання можна було здійснювати тільки приманками вагою від 25-30 грам. Однак, існують і зразки ІК з малоінерційними шпулями (котушки роботи умільця О. Бякова, "Нельма"), які при наявності правильної техніки (вміння) дозволяють закидати приманки вагою 5-6 грам і навіть більш легкі. ІК мають навіть більш високим тяговим зусиллям, ніж призначені для лову в закид мультіплікаторних котушки, але не вимагають, на відміну від останніх, перенастроювання при зміні приманки з одного ваги на інший. При роботі з тонкою волосінню класичні ІК старого зразка поступаються в дальності закидання безінерційним котушок. У міру збільшення діаметра волосіні різниця в дальності зменшується, а при використанні товстих, високоміцних лісок виникає зворотна ситуація - грамотно спроектовані і виготовлені ІК дозволяють закидати далі, ніж безінерційні.

Прихильники інерційних котушок цінують в них поєднання високої чутливості, довговічності, надійності і малої ваги, критики - відзначають деякі труднощі, що виникають при освоєнні закидання і невисоку швидкість підмотки.

Недорогі ІК великого розміру (від 100 до 150 мм) застосовують в основному для лову на закидушки (донки), більш якісними ІК оснащують поплавочние вудки, призначені для проводочной лову в Нотінгемському і болонський стилі.